В. Сухомлинський
НАЙЛЕДАЧІШИЙ У CBITI KIT
Лежав на столі кіт. Дівчинка поставила перед ним дві тарілки — одну зі сметаною, другу — з молоком.
Кіт подумав: це дівчинка принесла мені частування. Але що краще: сметана чи молоко? Кіт збирався подумати, що краще, але не міг думати — такий він був ледачий.
Коли це у відчинене вікно залетів горобець. Залетів, сів на стіл i клює там якісь крихти. Тепер перед Котом було вже три смачні речі: сметана, молоко i горобець. Та xiбa легко зважитися, що з цих трьох речей найсмачніше? Кіт збирався подумати, що ж найсмачніше, але думати було важко. Він заплющив очі и заснув.
Це був найледачіший у світі Кіт.
Ю. Федькович
ГОРДА КАЧКА
Качка плаває co6i по воді, а лис прибігає.
— Добрий день, панночко, — каже лис.
— Здорові були, добродію! Що там доброго скажете?
— Та не маю коли, бо біжу з двора. А чи то ви та качечка, що люди кажуть, що нема кращої на ціле село?
Качка аж нестямилась з радощів.
— Та, може, и я, — каже.
— То ходіть же швидше зо мною до двора, бо пані аж гинуть, так хочуть вас бачити! Ви не знаєте, які ви скрізь славні, навіть у дворі про вас знають!
Дурна качка, не роздумуючи, плиг на берег, а хитрий лисок її за шийку - хап!
Отак, кажуть, гордість не одному вже шию скрутила.
Г. Барвінок
ВОРОНА ТА РАК
Ворона вхопила рака i над берегом моря скаче.
— Вороно-матінко,— каже рак,— яка у тебе матуся хороша.
— Умгу!
— Вороно-матінко, який твій батенько хороший!
— Умгу!
— Вороно-матінко, яка у тебе сестриця хороша.
— Умгу.
— Вороно-матінко, який у тебе братчик хороший.
— Умгу.
— А згадай, вороно-матінко, як ми у Києві бували, у пишну одежину вбирались, а ти краща від всіх була.
— Коли, коли? — рот роззявила, а рак навтіки, аж вода розлягається.
І. Крип'якевич
KIT I МИША
Одного разу злапав старий кіт Мурлика для свого малого синка Мручка живу мишу.
- Тримай добре, щоб не втекла! — сказав i пішов до своєї роботи.
Котик тримав мишу сильно i придивлявся до неї уважно. Миша була уся сіра, лиш хвостик мала чорнявий, увесь обмащений салом, бо якраз верталася з нори. Се була стара i досвідчена миша. Вона зараз побачила, що її тримає молодий котик. Отож прижмурила свої хитрі і сказала тихенько:
- Котику-братику!
- Говори голосніше, бо не чую! — сказав Мручок грубим голосом, удаючи басок.
Ян хотів, щоби усі вважали його старим котом, i думав, що як буде удавати грубий голос, будуть його всі поважати.
- Коли не можу,— шепотіла миша,— бо ти мене, Мручок, так страшно тиснеш, ти такий дужий!
- Еге, правда, що я маю сильну руку,— сказав малий хвалько i трохи лапу, котрою притискав мишу.
- Я ще ніколи не бачила такого страшного i сильного кота,— стала підлещуватись миша.— А які ти маєш страшні очі! Ой! — вона зажмурилась, а тим часом з усіх сил намагалася видобутися з кігтів кота.
— Любиш ти молоко? — спитала раптом.
— Молоко як молоко, але сметану дуже люблю!
— Ага, ага, сметану! Я знаю таке мудре слово, що, як його сказати, відчиняться двері комори самі. Можеш тоді їсти молоко, i сметану, i ковбасу — все, що хочеш!
— Ну, скажи це слово!
— Пусти, то скажу! Мручок пустив.
— Фік-мік! — крикнула мишка, i тільки кіт її i бачив.
I. Крип'якевич
МИШАЧА РАДА
В одній хаті здох котик. Між мишами настала велика радість, бо гадали, що вже тепер у безпеці будуть.
Не довго тішились — газдиня придбала co6i другого. Цей зараз забрався до мишей; що котру зловить — зараз удушить. Настав великий переполох між мишами.
— Новий кіт! Новий кіт! — закричали гуртом.—
Треба його конче позбутись, бо жодна не останеться живою.
— Але як стратити його? — закричали одні.
— Я пораджу,— сказала маленька мишка.— Прив'яжіть йому до шийки дзвіночок, тоді здалека будемо чути, як він біжить; от i повтікаємо.
— Дуже добра рада,— сказали другі i почали з утіхи скакати.
— Але хто завісить котикові дзвіночок на шию? — спитала одна мишка.
Усі поглянули одна на другу i замовкли; не найшлась така відважна. А кіт тим часом як ходив, так i ходить без дзвіночка та ловить мишей одну по одній.
В. Сухомлинський
ЛЕДАЧА ПОДУШКА
Маленькій Яринці треба рано вставати, щоб до школи йти, а не хочеться, ой як не хочеться! Ввечері питає Яринка у дідуся:
— Дідусю, чому вранці вставати не хочеться? Навчіть мене, дідусю, спати так, щоб хотілося вставати i йти до школи.
— Це подушка в тебе ледача,— відповів дідусь.
— А що ж їй зробити, щоб вона не була ледачою?
— Знаю я таємницю,— пошепки сказав дідусь.— Ото саме тоді, як вставати не хочеться, візьми подушку, винеси на свіже повітря, добре вибий и кулачками — вона і не буде ледачою.
— Справді? — зраділа Яринка.— Я так i зроблю завтра.
Ще дуже рано, а треба збиратись до школи. Не хочеться вставати Яринці, але треба ж нарешті подушку провчити, лінощі з неї вибити.
Схопилась Яринка швиденько, одяглася, взяла подушку, винесла на подвір'я, поклала на лавку — та кулачками и, кулачками. Повернулася до хати, поклала подушку на ліжко — та и умиватися. А дідусь у вуса посміхається.
Ю. Федькович
ПО ЩИРОСТІ
Один господар прийшов з міста, дає своєму синкові медівник та і каже:
— На, Васильку! Та поділися з Петриком по щиpocті!
— А то як діляться по щирості? — питає Василько.
— Отак, синку, — каже батько. — Як переломиш медівник, то даси більшу половину Петрикові, a coбi лишиш меншу. Це називається по щирості.
— То дайте Петрикові медівник, нехай він ділить по щирості! — каже хитрий Василько.